Еметропія, аметропія, міопія та гіперметропія

 Рефракція – це заломлення світла в оптичній системі ока. Оптичний апарат ока складається: – з оптичної системи, яка представлена рогівкою, кришталиком, скло% подібним тілом, вологою передньої та задньої камер ока. Сумісна дія елементів цієї системи забезпечує заломлення променів, які відбива% ються від предметів, що розглядаються. Сумарна заломлююча сила ока складає приблизно 60 дптр (фізична рефракція). – зі сприймаючої системи – сітківки. Чітке зображення предметів на сітківці утворюється за умови співпадіння головного оптичного фокуса з положенням сітківки (клінічна рефракція). 

Види клінічної рефракції: – еметропія (співрозмірна); – аметропія: міопія, гіперметропія (мал. 2.1). При еметропії паралельні промені, які йдуть від віддалених предметів, збираються на сітківці. У такому випадку довжина очного яблука та оптич% на сила ока співпадають. При міопії (короткозорість) паралельні промені, які йдуть від віддале% них предметів, збираються перед сітківкою. Відповідно на сітківці форму% ється нечіткий образ. У даному випадку має місце невідповідність довжи% ни ока й оптичної сили ока (вона більша за необхідну). Для того, щоб пере% вести головний фокус на сітківку і мати чітке зображення, необхідно змен% шити оптичну силу ока. Це можливо завдяки розсіюючим скельцям (міну% сові скельця). При гіперметропії (далекозорість) паралельні промені, які йдуть від від% далених предметів, не збираються в оці: головний фокус знаходиться за оком. Оптична сила ока недостатня для даного очного яблука. Для нор% мального зору необхідно збільшити оптичну силу ока. Це можливо завдя% ки збираючим скельцям (плюсові скельця).

Короткозорість. Короткозорість, за даними різних авторів, визначаєть% ся у 20–60% людей і фактично є найчастішою причиною зниження гостро% ти зору. У соціальному плані вона залишається чинником, що обмежує професійну придатність, а при ускладненнях на очному дні призводить до незворотного погіршення зору та інвалідності. Характеризується: – зниженням гостроти зору вдалину; – хорошим зором на близькій відстані; – погіршенням зору в сутінках; – збільшенням сагітального розміру ока на 2 мм й більше; – підвищенням гостроти зору з діафрагмою. По величині вона ділиться на міопію слабкого ступеня – до 3,0 дптр, середнього – від 3,0–6,0 дптр, високого – понад 6,0 дптр, а за щорічною швидкістю прогресування – на стабільну (до 0,5 дптр), повільно прогре% суючу (до 1,0 дптр) і швидко прогресуючу (більше 1,0 дптр). Етіологія і патогенез короткозорості ще до кінця не з'ясовані. Тому за% раз варто говорити лише про чинники міопізації. "Робочий" чинник від середини минулого століття вважається найголов% нішим у патогенезі короткозорості. Збільшення кількості короткозорих се% ред школярів розглядають, як наслідок тривалої праці очей на близькій відстані. Ланками механізму міопізації визнавали напруження акомодації та конвергенції. Склеральний чинник – це ослаблення опорних властивостей склеральної капсули ока, яка набуває схильності до розтягнення під дією нормального внутрішньоочного тиску. Гідродинамічний чинник проявляється вірогідною невідповідністю тиску в оці, де міопія прогресує, еластичності склери, порівняно з оком у якому міо% пія та еметропія стабільніші. Внутрішньоочний тиск не досягає рівня, влас% тивого глаукомі, не перевищує верхньої межі норми. У короткозорих очах часто з'являються зміни в куті передньої камери, які можуть призвести до порушення відтоку рідини з ока і підвищення внутрішньоочного тиску. Спадковий чинник проявляється передаванням із покоління в покоління біологічних ознак, властивих міопії (велика оптична сила рогівки, подов% жена передньо%задня вісь, а також аномальні властивості, що призводять до розтягнення ока). Клінічні ознаки короткозорості зумовлені розтягненням очного яблука. Чим ступінь короткозорості вищий, тим імовірніші ускладнення, якщо пе% редньо%задня вісь довша 27 мм. Діаметр рогівки часто перевищує середні значення. У центральній зоні рогівка тонша, ніж звичайно в нормі. В умо% вах еметропії і найближчих до неї ступенів аметропії товщина рогівки ста% новить 0,54 мм, при міопії – 0,48–0,52 мм

Лікування. Тривалий досвід свідчить, що медикаментозна терапія (біо% генні стимулятори, вітаміни та ін.) практично не впливають на перебіг ко% роткозорості. Проте потребують лікування такі гострі ускладнення, як ге% морагії в сітківку або склоподібне тіло. Відшарування сітківки лікують хі% рургічними методами. Проводять склерозміцнюючі операції (мал. 2.5, 2.6). Для лікування спазму акомодації та профілактики прогресування міопії застосовують мідріатик іріфрін. Лікування спазму акомодації: по 1 краплі на ніч протягом 1–1,5 місяця. Стійкий спазм акомодації: комбінована тера% пія + цикломед по 1 краплі на ніч з зоровим навантаженням. Для профілак% тики спазму акомодації і прогресування міопії використовують наступну схему: міопія слабкого ступеня – по 1 краплі на ніч у дні зорового наванта% ження, міопія середнього ступеня – по 1 краплі на ніч через день, у дні ка% нікул частоту закапувань зменшують удвічі.